Я родився 8 вересня 2000 року в мальовничому селі Миролюбівка Піщанського району, що на півдні Вінницької області.

Раннє дитинство

Мій тато тоді працював поліцейським, а мама дбала, щоб зі мною і старшою сестрою все було добре (і паралельно обоє займались фермерством).
В 5 років у нас відкрився садочок і мене відправили на підготовчу групу. В 2006 році я пішов у Миролюбівську школу в перший клас.
В 2007 році мене перевели в Піщанську школу. Там я провчився з 2 по 4 клас. Це був дуже тяжкий період. Треба було в 7:15 ранку бути уже готовим сідати в автобус і приїжджати додому аж в 17:00. Але це були дуже щасливі і продуктивні роки. В тому ж 2007 році я записався в музичну школу на клас фортепіано.
В 2008 році мені набридло фортепіано. Але продовжував ходити.

Середньовіччя

В 2010 році батьки запустили свій стартап, свій сімейний бізнес. З фінансами було туго і нас з сестрою перевели назад в Миролюбівську школу. В Миролюбівці все було легко, але темпи розвитку сильно впали.
В 2012 фортепіано набридло прям вкрай. Прям доконали мене ті етюди й сонати. Я перевівся в клас труби. Вчився там аж до 2017 року. Грав у оркестрі. Грали естрадну веселу музику, виступали на сцені. Трубу я і досі люблю.
В 2011 мав сильну травму з ногою (досі невідомо що то було). Весь серпень пролежав у вінницькій обласній лікарні, потім ще 2 місяці в санаторії у Тульчині. Мені заборонено було ходити (плюс боліла нога), я цілими днями лежав біля відкритого вікна. Там мене просквозило і я мав запалення легень. Це був цікавий і дуже повчальний період в моєму житті.
В школах я вчився гарно. Більше всього любив математику, світову літературу і фізкультуру. Але так то вчив усі предмети і регулярно їздив в район на олімпіади.
Паралельно з навчанням допомагав організовувати і сам виступав на шкільних і сільських концертах. Також займався шкількою активністю. В 10 класі став президентом школи. Навіть пробував щось зробити. Але насправді в президента школи нема повноважень, того просто пробував. Але це в школі.

Поза школою жив як звичайна сільська дитина. Допомагав батькам на городі і з ремонтами. Іноді ходив на ставок. Заказував братам з Києва щоб скачали мені ігор. Ловив 2g, щоб попереписуватись з дівчатами із Ставок. Іноді бухав і ригав біля клюбу. Іноді ходив в церкву. Іноді грав волейбол після уроків. Словом звичайний селянський lifestyle. З незвичайного – це деякий час читав всякі статєйки про заробіток в інтернеті. Навіть щось пробував. Але із-за технічних причин (інтернет був 32кб/с) нічого не вийшло. І я через пів року спроб просто здався. Потім читав про вирощування огірків. Але інвестицій мені не дали, тому знову обломався. Але одного літа попробував ходити до репетитора з програмування. То літо пролетіло моментально, але воно пролетіло прям в радість. Я дуже сильно тащився.
Також майже кожного літа ходив до репетиторів з англійської. Але без мотивації, тому безтолку (досі ненавиджу вчити англійську. Знаю, вмію розмовляю, ще глябше вчу, це прям життєво важлива для мене штука, але я це ненавиджу. Для мене інгліш це болюча боль).

В 2016-2017 (то був 11 клас) я побачив що якось разпіздяйсько я живу. Пора зайнятись чимось корисним (тоді навчання здавалось мені корисним). І я повністю змінив свій lifestyle. Перестав тусити з друзями і грати ігри. Зайнявся ЗНО, щоб прям всерйоз. Прям готувався. Ну і паралельно їздив у автошколу. Здав ЗНО. Здав непогано. В КПІ на комп науки чи комп інженерію на бюджет трохи недотягнув, на контракт або прикладу математику не хотів. Тому поступив в ОНПУ на комп’ютерну інженерію. Почались студентські роки.

В пошуках вищої освіти

На першому курсі було дуже багато всього. Я тотально вийшов із зони комфорту (неймовірне відчуття. сумую за ним).
Всюди повно нрізних небачених мною вживу раніше людей, купа всього нового незрозумілого. Дуже сильно від всього побаченого і дуже сильно запутався.
Я не буду розписувати, думаю всі й так знають що таке перший курс, та ще й з переїздом в інший регіон.

На другому курсі я почав уже більш менш стабілізуватись.
Мені рвало кришу від всього побаченого і я хотів все перепробувати і зрозуміти чого ж саме я хочу.
Більше всього в голову лізли всякі активістські штуки. Я навіть пробував зробити освіту в ОНПУ great again.
Паралельно я хотів з хлопцями розкрутити мегаамбітний, мега мегаамбітний стартап.
Та й світоглядно хотів себе сформувати. Багато себе шукав і в духовному сенсі..

На третьому курсі я фактично взявся за виконання домашки.
В унік я уже остаточно перестав на той момент ходити. Але після всього накопиченого досвіду (в т ч мого першого бізнес-облому) хотілося як з усім розібратись. Упакувати це в себе в голові упакувати.
Власне я цим і займався. Паралельно багато всякого читав. Пройшов 11 курсів на прометеусі, прочитав кілька десятків книжок. Сотні статей. Прям добротно так зарився.
(і на воєнку почав ходити)

Четвертий курс мав не початись (але почався. падло)
В кінці червня я нарешті склав увесь пазл в своїй голові, написав першу версію всього, що є зараз в розділі світогляд (потім з часом робив більш читабельним. Але сама суть уже рік як без змін). Устаканився.
Зрозумів чого я хочу. Знайшов себе. І щоб реалізовувати себе – дуже хотів звалити в Київ.
З уніком схема уже була більш менш налагоджена, думав так само вийде і з воєнкою. Але там командир кафедри виявився принциповим і вперся і в мене лишився вибір або відраховуватись з воєнки, їхати в Київ і там уже коли лиш тількино став на ноги відновлюватись на воєнку. Або іти на всі півтора року служити.
Або лишатись в Одесі.
Серце хотіло в Київ, розум хотів лишитись в Одесі. Я вирішив провести експеримент і послухати розум. Лишився в Одесі.
Досі шкодую, рік прожив як у тюрмі і майже зненавидів це місто (тяжко любити свою тюрму).
Але нічо.

Рік був хай і не найкращимнайкращий був 2019, і зараз на це претендує 2021 в житті. Але було й багато позитиву:

Я зустрів свою Ангеліну. Ми познайомились онлайн на третьому курсі (хоч і родом ми з одного району) і на четвертому курсі ми нарешті змогли не раз бачитись вживу (у Вінниці).

Ми побували в Кам’янці-Подільському, і у Хотині, і у Вінниці скільки раз, і у Львів нарешті потрапив не з друзями, а саме з коханою людиною як і давно мріяв.
Також попри депресію я зміг розібратись в оптимізації a little bit, переслухав кілька десятків подкастів, підтягнув базу по js і англійську.
Навіть опублікував статтю про core web vitals.
Цього ж таки року я написав і захистив диплом бакалавра.
Зробив на душі спокійсильно тривожила ця тема. На то були різні причини з освітою і опублікував про це статтю.

В липні закінчив воєнку і вже можна сказати своє відслужив. Далі тільки якщо буде дефіцит кадрів або мобілізація.

Непомітно для себе вигорів. Помітив тільки коли почав шукати роботу і зрзумів, що навіть найкращі пропозиції в прям dream-team наче як і мали б вставляти, але якось так на все п-й, якось так нічого не хотілось. І тут прийшло розуміння, що “приїхали”

Життя на свободі

Окопування

Отож в серпні перейшов працювати в іншу компанію.

2 вересня переїхав жити у Вінницю.

Тоді ж у вересні всерйоз зайнявся здоров’ям. По-новому віднісся до свого раціону. Знову почав ходити у спортзал. Почав більше відпочивати. Вперше сходив до психіатра. Почав відвикати від кучі гавна до якого звик в моєму “рідному” “ненаглядному” ОНПУ. В церкву почав частіше ходити. Дуже багато сил приділив поглибленню моєї духовної освіти і суперечкам з людьми за політику і релігію.

Особливо за “рускій мір” в УПЦ і носіння масок в магазинах. З масками слава Богу все виявилось не так критично, даремно переживав. А от з рускім міром я недооцінив масштаби загрози. Трохи херово на душі що недостатньо сильно задалбував людей.

Паралельно з усім цим я в хз скільки десятків ітерацій робив для себе базу знань. Формував для себе програмку-асистент продуктивності. В лютому 2022 нарешті дійшов до сталої максимально підходящої мені системи.

Колочений був період. Тяжко щось одне виділити.

Підготовка зброї

Початок цього етапу прийшовся на кінець січня – початок лютого.

За цей етап я збирався за кілька місяців прокачати англійську. Відкрити для себе доступ до світового рівня контенту, до всіх світових сервісів, світового ринку праці.
Паралельно ми з Ангеліною хотіли якраз уже з’їхатись, почати новий виток в наших стосунках.

Але спершу всьому заважала загроза війни. Підсвідомо мене постійно тягнуло в різні громадянські активності і тягнуло читати новини. Багато переживав із-за політики….

В ніч з 23 на 24 в 2:42 я написав Ангеліні:

Мене виснажують новини, я втрачаю із-за них ефективність.

Звісно ж колись мені треба буде пояснити моїм дітям цю сторінку історії. І я без проблем колись уже коли все втихне і роз’ясниться, прочитаю коротку сводку.

А зараз мені треба повне їх уникнення.

Власне від тебе хочу, щоб якщо в світі буде робитись щось справді важливе – то ти розказувала..

Потім дочитав всі новини. І весь убитий пішов спати.

А потім був дзвінок о 6:59 і слова: “Андрій. Я не знаю чи це шось справді важливе і варте уваги. Але там походу почалась війна”

Далі було читання новин, звуки сирен, походи в воєнкомат, думки як би евакуювати Ангеліну і переживання що а шо ж буде далі, кілька сімей біженців з Харкова з убитими очима, кончені рідкісно орендарі хати на Поділлі, переїзд в село до батьків. Неочікуване закриття проекту де я працював. Хуйовий період однако.

Але разом з тим дуже корисний. Дуже цінний в плані духовного росту: якщо до війни я глибоко в душі розумів багато речей, але із-за тиску суспільства я боявся про це говорити в голос, боявся достатньо голосно казати що я думаю, боявся жити як я думаю. То після 24го лютого я дось зрозумів наскільки я був правий усі ці 9 років. Дось переоцінив ставлення до життя. Я відчув себе знову на порозі смерті. І почав набагато цінувати життя. Це сильно змінило мої плани на мирне життя.

Буквально 2 тижні варті цілого року.

З початку березня я почав звикати, потреби в волонтерстві вщухли, наступ москалів стало 100% очевидно, що загнувся. Я вирішив зайнятись чимось де я дійсно можу бути корисним, зайнятись роботою. Тому покищо якось так

Але як би там не було, вірю що далі ще буде.. І буде лише все найкраще💙💛