Спершу ПОСИЛАННЯ https://dou.ua/forums/topic/33860/
А тепер
Короткий зміст
Це добротний, легко написаний, але все ж лонгрід.
Де я описав 5 ключових ідей які допоможуть стати щасливим ІТшніком після школи:
- Зрозумій чого ти хочеш
- Ти не мусиш іти в ІТ
- Робота — це частина життя (в сенсі лиш його частина)
- Розвивай в собі повноцінність
- Прокачай хард скіли
* “прокачай хард скіли” – це опис багатьох різних варіантів який є найважливішою частиною і займає половину всієї публікації
Для кого?
Для всіх, кого цікавить відповідь на питання із заголовку (як стати щасливим ІТшніком після школи?)
Прям цільова цільова аудиторія – це старшокласники і випускники шкіл і їх батьки.
Також буде корисне чисто для роздумів і для програмістів-практиків кому школярі і їх батьки іноді задають такі питання.
Нащо?
Прозвучить надто альтруїстично. Але я хотів і хочу аби нинішні діти навчились на моїх помилках і досвіді.
(Ні, я не хочу врятувати їх від помилок. Я хочу аби вони робили експерименти і помилки, але ще просунутіші, чим робив я)
Я довго і нудно і тяжко копав у цю тему. Говорив про це як з бабусями в електричках, так і навіть з бетьхатченками. І навіть із колишнім міністром освіти і колишнім заступником міністра освіти (вживу. кажу чесно, без приколів). І звісно ж дуже багато з різними студентами, випускниками, їх батьками, викладачами і т д.
Я дуже вдячний людям хто володіють якоюсь унікальною експертизою і нею діляться. А в темі де я і сам володію унікальною експертизою – совість гризла мовчати.
І шо как успіхи?
Навіть не знаю.
З одного боку. Це найкраще що я коли-небудь писав. Прям 3 роки унікального і всебічного експертного досвіду зжатого в один легкочитабельний лонгрід. Колосальний і унікальний труд яким я пишаюсь.
З іншого боку, випускників десятки тисяч, а переглядів трохи більше 2х тисяч. Відповідно більша частина випускників його не бачили і відповідно дати підказки їм не вийшло. Але в мене лишається надія що навіть хто не читав мою статтю – читали описані там думки в інших джерелах і ціль все ж досягнуто.
Кароч я did my best, а далі хз.
Чого я сам навчився в процесі? Що зрозумів? Який отримав досвід і що з нього виніс?
Я аху_л.
От правда.
Це не перша моя публічна стаття, раніше я вже писав про core web vitals. Там я просто зрозумілою мовою переписав документацію гуглерів (ну типу сам нічого нового не придумав. Просто взяв суху і заумну доку і зробив її зрозумілою і доступною), але навіть та стаття забрала десь так годин 20-30 сумарно.
Тут же був власний research і я навіть хз скільки життя забрало це. Але знаю що саме лиш написання забрало більше 100 годин. На підготовку ідеї, на формування структури, на перевірку і обговорення з друзями, на переробку, на повторну перевірку, ще одну переробку, ще одну перевірку і переробку, на поліровку, на верстку. Це було афігєть як тяжко і це перший висновок який я зрозумів за кулісами:
Висновок 1: писати статті афігєть як тяжко
Коли я це осмислив – закріпив у голові ще одне розуміння
Розуміння Х: проводити експерименти афігєть як круто
Фактично я не лише для когось статтю написав, а й для себе відчув як то воно бути Вастріком (тяжко піпєц).
Цікавинка:
Я в статті всюди де лиш можна було вставляв заклики до людей писати в коменти. Причому прямо казав – що навіть хто згоден щоб теж писали аби було видно що є згодні.
Що вийшло натомість?
Натомість були люди хто ставили лайки. Більше того, навіть один із уже бувалих авторів доу написав мені в лінкедін і спитав чи можна узяти мій контент до нього на сайт (тобто він прям одобрив написані ідеї). Тобто однозначно були люди хто погоджуються з описаними ідеями.
Але коментарі писали лише незгодні. Причому половину коментарів писали прям сильно каліченіну типу всі ми трошки травмовані. Але є хто трошки травмовані. Є хто сильно травмовані. Є хто калічені. А є хто прям сильно калічені. ЙобаноІтшники одним словом.
Я коли про це думав – згадав подкаст з Деном Абрамовим. Він сам родився і виріс в Росії. Але вже давним давно живе в Лондоні. Від тоді давним давно не бував в Росії і не планує і не шкодує. Там в тому подкасті його спитали пораду: “що слід зробити росіянам, аби Ден захотів таки повернутись в Росію чи хоча б почав деколи їздити в гості?”. І він такий: “хочу аби вони перестали бути такими злобними”.
Це цікавий висновок. Бо я багато чув про: “ми слов’яни такі добрі. Такі душевні. А забугряни вони всі злобні жадні брехливі і черстві і т д”. Але попри кілька десятків забугрян із ким мав справу – приємні люди. Лиш раніше я за то не задумувався. Просто мовчки вірив у стереотип.
Але коли ти стаєш на місце Абрамова (лиш в дуже зменшених масштабах) – то починаєш по новому дивитись на світ (ще один поінт в сторону крутості експериментів. кругозір розширює шалено. Тепер точно їду дивитись шо там как в Польщі).
Але це уже зовсім інша історія.